Ожиріння
Проблема ожиріння є однією з найбільш актуальних у медицині, оскільки кількість людей із надмірною масою тіла стрімко зростає з кожним роком, що дає підстави говорити про справжню «епідемію». Ожирінням називають збільшення маси тіла за рахунок жирової тканини, що призводить не лише до естетичних проблем, але й до різкого підвищення ризику розвитку великої кількості захворювань, суттєвого погіршення якості життя людини. При тяжких формах ожиріння може призвести до інвалідизації і навіть ранньої смерті.
Згідно з даними ВООЗ, у світі проживає 1,7 млрд дорослих людей (старше 20 років), які страждають на цю проблему. Збільшення кількості населення з надмірною масою тіла закономірно призводить до зростання числа людей із тяжкими формами ожиріння.
Одним із основних показників, який використовують для визначення наявності цієї патології, є індекс маси тіла (ІМТ), який являє собою число, отримане при діленні маси тіла людини (у кг) на зріст (у квадратних метрах).
Варто зазначити, що отримані дані не є абсолютним показником наявності чи відсутності ожиріння, оскільки в кожному окремому випадку є свої нюанси, і лише лікар, враховуючи всі індивідуальні особливості, може найбільш правильно встановити діагноз.
Якщо ІМТ знаходиться в межах 25–30, йдеться про надмірну масу тіла, якщо показник зростає і досягає 30 та більше — це ожиріння. У випадках, коли ІМТ понад 40 або понад 35 за наявності тяжких ускладнень, раніше говорили про морбідне ожиріння.
Класифікація ожиріння
Класи ожиріння (IFSO 2025)
Індекс маси тіла (ІМТ, кг/м²)
▪ Ожиріння I класу — 30,0–34,9
▪ Ожиріння II класу — 35,0–39,9
▪ Ожиріння III класу — 40,0–49,9
▪ Ожиріння IV класу — 50,0–59,9 (раніше — super-obesity)
▪ Ожиріння V класу — ≥ 60,0 (раніше — super-super obesity)
Ожиріння є вкрай небезпечною патологією, оскільки призводить до розвитку таких тяжких ускладнень, як:
- цукровий діабет 2 типу;
- патологія серцево-судинної системи (артеріальна гіпертензія, ішемічна хвороба серця, недостатність кровообігу тощо);
- жовчнокам’яна хвороба;
- порушення з боку репродуктивної системи (порушення менструального циклу у жінок, еректильна дисфункція у чоловіків);
- розвиток патології опорно-рухового апарату (остеоартроз);
- ожиріння печінки;
- підвищення ризику розвитку онкологічних захворювань.
Окрім перелічених захворювань, вкрай важливо відзначити психологічні та соціальні проблеми, які виникають при ожирінні та призводять до суттєвого погіршення якості життя пацієнтів. Тому ігнорування цієї проблеми є неприпустимим. Лише правильне та адекватне лікування морбідного ожиріння дає можливість людині, яка страждає на цю патологію, повернутися до нормального та активного життя.
Причини розвитку ожиріння
Причини розвитку ожиріння досить різноманітні, однак слід виділити такі фактори:
- стать (жінки більш схильні до ожиріння, ніж чоловіки);
- вік (ризик розвитку цієї патології зростає з віком, що пов’язано з фізіологічними особливостями обміну речовин);
- ряд захворювань, особливо ендокринологічних;
- порушення характеру та режиму харчування. Надмірне вживання висококалорійної, жирної та багатої на вуглеводи їжі є найчастішою причиною ожиріння;
- шкідливі звички (вживання алкоголю, куріння);
- зниження фізичної активності;
- порушення режиму сну (недосипання);
- стрес;
- прийом деяких лікарських засобів.
Лікування ожиріння
Лікування ожиріння може проводитися консервативними та хірургічними методами. Консервативна терапія включає модифікацію способу життя, яка полягає у дотриманні дієти, дозованих фізичних навантаженнях, а також прийомі медикаментозних препаратів (лише за наявності показань і за рекомендацією лікаря!). Цей метод широко застосовується та є ефективним при надмірній масі тіла і нетяжких формах ожиріння, однак при наявності морбідного ожиріння часто не вдається досягти позитивного ефекту через низку обставин (наявність супутньої патології, психологічний аспект тощо).
На сьогоднішній день найбільш ефективним способом боротьби з морбідним ожирінням є баріатрична хірургія — оперативне втручання на органах шлунково-кишкового тракту з метою корекції ожиріння.
Види баріатричних операцій
Баріатрична операція може виконуватися як лапаротомним (відкритим) доступом, так і за допомогою малоінвазивних методик, тобто лапароскопічно. Другий варіант є більш поширеним у сучасній хірургії, оскільки лапароскопія має низку переваг: швидке відновлення, менш виражений больовий синдром після операції, низький ризик розвитку післяопераційних інфекційних ускладнень. Завдяки тому, що операція виконується через кілька невеликих розрізів на черевній стінці, досягається кращий косметичний ефект.
Усі баріатричні операції можна поділити на такі групи:
1. Рестриктивні (гастрообмежувальні) — спрямовані на зменшення об’єму шлунка. Зниження маси тіла відбувається за рахунок зменшення об’єму споживаної їжі, а також завдяки швидкому насиченню під час їжі.
Види рестриктивних операцій:
- регульоване бандажування шлунка, при якому шлунок поділяють на два відділи шляхом встановлення спеціальних манжет (за принципом «пісочного годинника»). Діаметр отвору між частинами шлунка можна регулювати за допомогою ін’єкційного наповнення або спорожнення манжет;
- вертикальна (рукавна, поздовжня) резекція шлунка — полягає у видаленні більшої частини шлунка, при цьому зберігаються сфінктери (кардіальний і пілоричний) та формується вузька шлункова трубка вздовж малої кривизни шлунка об’ємом приблизно 60–150 мл.
2. Мальабсорбтивні (шунтуючі) операції — полягають у шунтуванні відділів тонкої кишки, що призводить до зменшення всмоктування їжі. На сьогодні такі операції ізольовано не виконуються.
3. Комбіновані — поєднують гастрообмежувальний і мальабсорбтивний компоненти.
До них належать:
- шлункове шунтування — суть операції полягає в ізоляції малої частини шлунка об’ємом 20–30 мл у субкардіальному відділі за допомогою зшивачів і з’єднанні її безпосередньо з тонкою кишкою. При цьому з пасажу їжі по ШКТ виключається більша частина шлунка, дванадцятипала та частина порожньої кишки, що призводить до прискорення транзиту вмісту;
- транзіт біпартишн – виконується рукавна резекція шлунка та під’єднується тонка кишка, може бути порожня або клубова. Може бути анастомоз між шлунком або петльовий або по типу Ру;
- біліопанкреатичне шунтування — виконується поздовжня резекція шлунка, після чого він безпосередньо з’єднується з клубовою кишкою. Існує також модифікація цієї операції, при якій клубова кишка з’єднується з дванадцятипалою.
Показання та протипоказання
Хірургічне лікування ожиріння показане не всім пацієнтам. Показанням є ожиріння, що не піддається консервативному лікуванню, у пацієнтів з 18 років. Також можливе проведення баріатричних втручань у дітей, але лише за наявності строгих показань.
КЛІНІЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ (2022):
- Метаболічна та баріатрична хірургія показана дорослим пацієнтам з ІМТ ≥35 кг/м2 незалежно від наявності чи відсутності супутніх патологій (артеріальна гіпертензія, гіперліпідемія, цукровий діабет ІІ типу ).
- Метаболічна та баріатрична хірургія показана дорослим пацієнтам з ІМТ ≥30 кг/м2 при наявності цукрового діабету ІІ типу.
- Метаболічну та баріатричну хірургію слід розглядати у пацієнтів з ІМТ від 30 до 34,9, які не досягають вагомої чи стійкої втрати маси чи усунення супутніх захворювань нехірургічними методами лікування.
Протипоказання можуть бути абсолютні при, яких неможна робити баріатрічну операцію:
- Важкі психічні розлади, тяжка депресія (якщо не викликана ожирінням).
- Тяжкі незворотні зміни з боку життєво важливих органів (ниркова, печінкова, серцево-судинна недостатність тощо).
- Онкологічні захворювання (активний процес, метастатична хворба, менше 6 місяців після хіміо/променевої терапії, очікуване виживання менше 5 років).
- Вагітність.
- Асоціальність, нездатність піклуватися про себе.
- Алкогольна та наркотична залежність.
Протипоказання можуть бути відносні при, яких можна робити баріатрічну операцію після корекції:
- Загострення захворювань ШКТ.
- Декомпенсований цукровий діабет 2 типу.
- Значно збільшена в розмірах печінка (ліва доля більше 12 см).
- Підвищений рівень ТТГ (більше 10 мМО/л).
- Гострий тромбоз глибоких вен н/кінцівок.
Рішення про проведення операції приймається командою лікарів разом із пацієнтом із урахуванням усіх переваг і ризиків.
Відновлення після операції
У ранній післяопераційний період пацієнти обов’язково перебувають під наглядом групи спеціалістів для раннього виявлення можливих ускладнень. Надалі призначається етапна дієтотерапія, яка передбачає поступове введення невеликих об’ємів спочатку рідкої їжі з обмеженою калорійністю, а потім поступове розширення раціону.
За наявності показань пацієнтам призначають вітамінотерапію. Також може надаватися психологічна допомога.
Слід зазначити, що всі рекомендації лікаря щодо дієти та способу життя є обов’язковими до виконання, оскільки від них залежить швидкість і якість відновлення, а також ефективність проведеного втручання.
